Про що взагалі «культурні діячі» мають отримувати податкові гроші?
Dr. Markus Krall
@Markus_Krall
13 серпня
Навіщо взагалі «культурні діячі» мають отримувати податкові гроші?
Мені абсолютно байдуже, з якого боку. Нехай доводять свою спроможність на ринку і створюють речі, за які хтось добровільно готовий платити. Крапка.
Si non in nugis publicis sermonem profudisses,
peritus rei oeconomicae mansisses. ¹
Жирно.
⠀
Доктор Маркус Кралл — самопроголошений експерт буквально з усього,
звісно ж і з мистецтва.
І з ринку.
Він висловився.
Це, безумовно, вже 602-га банально-радикальна лекція такого типу, з якою мені доводиться стикатися відтоді, як я почав свою професійну діяльність.
Але цього разу це дивне, владно-мистецько-гегемоніальне, примусово-невротичне й маніакально-величне висловлювання ще одного німецького «естетичного неробства» (FN)
я вирішив не залишати без коментаря.
Бо те, що король доктор Маркус Кралл насправді хоче нам тут сказати
(як і сотні до нього), зводиться до наступного:
Що він, великий вельможа, інфлюенсер соцмереж, торговець золотом,
«вічний банкір»,
тобто уявний король-«клієнт» усіх ледачих, голодних, асоціальних, економічно отупілих, ліво-зелених wannabe-художників,
— що саме він,
не поворухнувши й пальцем,
не взявши на себе жодного ризику,
не інвестувавши жодного цента у створення мистецтва,
все одно є тим,
хто у нашій ринковій економіці остаточно вирішує,
що є мистецтвом — і хто є художником.
Просто розмахуючи перед носом людей, які зайняті зовсім іншими речами,
цього разу — не паперовими грошима, а злитком золота Degussa,
щоб наприкінці, як і сотні до нього,
обов’язково повідомити «митцю»:
«Якщо ніхто (тобто насамперед жоден екс-банкір) не купує ці старанні мазанини,
то, пане художнику,
вам просто слід зайнятися чимось іншим».
Ось так.
Вау.
Пан Кралл знову все нам пояснив.
Де і як тут усе влаштовано.
І вшістсоте другий раз цей небажаний виступ, звісно ж, зовсім не задуманий як основа для дискусії.
Бо на такий банально-популістський монолог, звісно ж, не може і не повинно бути жодного зухвалого «але».
Особливо коли йдеться про мистецтво.
Особливо від якихось «невдах-митців».
Будь ласка.
Бо це так, тому що Кралл так сказав.
Отже — універсально.
Жирно.
АЛЕ:
Проблема з цими ринково-банальними, мистецько-гегемоніальними і широко поширеними владними непорозуміннями щодо мистецтва полягає в наступному:
Усі передумови цього балакучого твіттер-філістера є хибними від самого початку.
Дозвольте пояснити.
1.
Добре.
І ця думка, ймовірно, справді надзвичайно важко передавана комусь на кшталт доктора Маркуса Кралла, зануреного у власну манію центральності,
але «цінність» цих краллівських, краллескних ринково-радикальних висловлювань про мистецтво
можна, можливо, навіть точно обчислити математично.
Для цього, пане Кралл, вам довелося б бодай на мить напружити уяву.
Що, звісно, складно, бо вам повністю бракує емпатії,
але спробуйте все ж уявити наступне:
Ви створюєте за власний кошт — скажімо — близько 12 олійних картин на рік.
Вони стоять невідомі, несфотографовані у вашій майстерні.
І кожного третього дня до вас приходить якийсь нахабний німець,
щоб без запрошення і повчально донести до вас велику істину:
ми живемо у ринковій економіці,
і якщо ніхто не купує ваші мазанини,
то ви, як «художник», повинні зайнятися чимось іншим.
І так далі.
Жирно.
Але математично вибухонебезпечна точка зору,
перспектива художника, полягає в іншому:
У той самий момент
84 мільйони німців також не купують жодної моєї картини —
передусім тому, що вони навіть не знають про їхнє існування.
Отже, ваша самовдоволена, «королівсько-клієнтська» думка про себе
у цій мистецько-ринковій грі
має приблизну цінність 1/84 000 000.
Або простіше:
Цінність вашої особистої думки щодо сучасного, живого мистецтва і живопису в Німеччині
з точки зору художника прямує майже до нуля.
Зрозуміло?
Я можу, якщо хочете, порахувати це і для всієї Європи
(з огляду на контакти з галереями з Лондона, Парижа, Барселони, Мюнхена, Польщі).
(…)
Примітка
Будь ласка, зверніть увагу
(особливо як фанат Кралла — ключове слово: заборона золота)
на розвиток олійного живопису протягом усього минулого століття
— попри війни, гіперінфляції та незліченні валютні реформи.
Бо:
Monetary systems come and go, art remains.
Hasta la vista!
¹ «Si non in nugis publicis sermonem profudisses, peritus rei oeconomicae mansisses.»
— Albertus Lascaux (2025), у сатиричному коментарі проти М. Кралла,
див. Blog.crit.artis, 13.VIII.2025.